Сайт Чернівського НВК ім. Т.Г. Шевченка: Методична робота: УКРАЇНА Чернівський НВК ім. Т. Г. Шевченка НАКАЗ 07. 09. 2017 ...
МЕТОДИЧНА РОБОТА В ШКОЛІ
Значення методичної роботи для підвищення рівня професійної підготовки вчителя.
Основні форми методичної роботи в школі.
Підвищення кваліфікації та атестація педагогічних
працівників.
Значення
методичної роботи для підвищення рівня професійної підготовки вчителя
Методична робота в школі — спеціально
організована діяльність педагогічного колективу, що створює умови для
підвищення майстерності педагога.
Методична робота спонукає вчителя до роботи над підвищенням свого фахового
рівня, сприяє збагаченню педагогічного колективу педагогічними знахідками,
допомагає молодим учителям переймати майстерність у більш досвідчених колег.
Її функції полягають:
у визначені системи заходів, спрямованих на
досягнення найкращих результатів (планування); у діяльності з удосконалення
структури і змісту методичної роботи (організаційна);
у регулярному вивченні
співвідношення між рівнем компетентності педагогів, що виявляється в
узагальненому результаті їх праці, та вимогами суспільства до якості роботи
працівників освіти (діагностична);
передбаченні знань та умінь,
необхідних педагогам у майбутньому (прогностична);
виробленні принципово нових
положень навчально-виховної роботи,
у формуванні, експериментальній
перевірці та впровадженні передового досвіду (моделююча); відновленні частково
забутих або втрачених учителями знань після закінчення навчального закладу
(відновлююча);
виправленні недоліків у
діяльності педагогів, пов'язаних з використанням застарілих методик
(коригуюча);
інформуванні, агітації
педагогів щодо впровадження досягнень науки, передового досвіду
(пропагандистська);
налагодженні й підтриманні
зворотного зв'язку, в оцінюванні відповідності наслідків методичної роботи
завданням та нормативним вимогам (контрольно-інформаційна).
Методична робота
покликана стимулювати підвищення наукового рівня вчителів, їх підготовку до
засвоєння змісту нових програм і технологій реалізації, досягнень
психолого-педагогічних дисциплін і методик викладання, передового педагогічного
досвіду.
Методична
робота здійснюється за такими напрямами;
1. Поглиблення філософсько-педагогічних
знань. Спрямоване
на вивчення педагогічної теорії та методики навчання й виховання, психології,
етики, естетики, поглиблення науково-теоретичної підготовки з предмета й
методики його викладання.
2. Вивчення принципів
розвитку української національної школи. Передбачає
збагачення педагогічних працівників надбаннями української педагогічної думки,
науки, культури, вивчення теорії та досягнень науки з викладання конкретних
предметів, оволодіння сучасними науковими методами, освоєння оновлених програм
і підручників.
3. Освоєння методики
викладання додаткових предметів. Охоплює вивчення
складних розділів навчальних програм з демонструванням відкритих уроків,
застосуванням наочних посібників, дидактичних матеріалів.
4.
Систематичне інформування про нові методичні розробки. Полягає
у систематичному вивченні інструктивно-методичних матеріалів стосовно змісту і
методики навчально-виховної роботи.
6. Оволодіння науково-дослідними навичками. Сприяє
формуванню дослідницьких умінь, організації власного теоретичного пошуку,
аналізу та оцінювання результатів педагогічних досліджень.
Основні
форми методичної роботи в школі
Форми організації методичної роботи в школі досить динамічні. Вибір конкретної
з них залежить від педагогічної культури вчителів, морально-психологічного
клімату в шкільному колективі, матеріально-технічних можливостей школи,
інноваційної відкритості та активності вчителів та керівників школи. Загалом
проводять її в індивідуальній, груповій та колективній формах.
Індивідуальна форма методичної роботи. Вона є
складовою самоосвіти вчителя, здійснюється за індивідуальними планами з
урахуванням його професійних потреб, результатів взаємооцінки, рекомендацій
керівництва школи, досвідчених педагогів. Змістом її є систематичне вивчення
психолого-педагогічної, наукової літератури, участь у роботі шкільних,
міжшкільних та районних методичних об'єднань, семінарів, конференцій,
педагогічних читань, розробка проблем, пов'язаних з удосконаленням
навчально-виховної роботи, проведення експериментальних досліджень, огляд і
реферування педагогічних та методичних журналів, збірників та ін.
У процесі
самоосвіти педагог має подбати про зв'язок змісту індивідуального плану з
проблемою, над якою працює педагогічний колектив, удосконалення знань та умінь,
необхідних для успішного викладання певного навчального предмета, підвищення
власної педагогічної майстерності, ефективність самоосвіти залежатиме від того,
наскільки педагог буде послідовним у своїх стараннях. Важливим
є постійне ускладнення змісту і форм роботи над собою, забезпеченні конкретних
її результатів. Ними можуть бути написання реферату, повідомлення на семінарі,
науково-практичній конференції, виступ на засіданні педради, публікація в
періодиці тощо.
Колективні
й групові форми методичної роботи.
Методична рада. Об'єднує
всіх педагогів школи, очолює її найчастіше директор або завуч. Методична рада
обговорює і обирає варіанти змісту освіти (навчальні плани, програми,
підручники тощо), форми і методи навчально-виховного процесу та способи їх
реалізації. В її компетенції — організація роботи з підвищення кваліфікації та
майстерності педагогічних кадрів, розвитку їх творчої ініціативи, впровадження
досягнень науки і передового педагогічного досвіду, взаємодія школи з
науково-дослідними установами, добровільними товариствами, творчими спілками
тощо.
Методичні
об'єднання (комісії) вчителів. Вони покликані
забезпечити ознайомлення педколективу з новою педагогічною інформацією, передовим
досвідом, сприяти впровадженню їх у навчально-виховний процес. Створюють їх при
методичній раді школи, на свої засідання вони збираються один-два рази на
чверть. Керують ними досвідчені вчителі-методисти. Зміст їх діяльності
визначається блоком навчальних предметів, що вивчаються в школі, методикою їх
викладання. Методичні об'єднання обговорюють найважливіші розділи і теми нових
програм та підручників, експериментальні варіанти освітніх програм;
організовують відкриті уроки та виховні заходи, взаємо-відвідування уроків та
позаурочних заходів, предметні олімпіади, предметні тижні (“Тиждень хімії”,
“Тиждень народних традицій” та ін.). Особливий напрям їх діяльності — вивчення,
узагальнення і запровадження вітчизняного та зарубіжного передового педагогічного
досвіду. Цій меті підпорядковують різні форми своєї роботи, в тому числі й
конкурси кращих методичних розробок, тематичні науково-практичні конференції
тощо.
Системність, послідовність їх роботи забезпечується завдяки
спеціальному планові, який охоплює загальну характеристику педагогічної
діяльності вчителів певного предмета, якості знань учнів, мету і завдання на
навчальний рік, основні організаційно-педагогічні заходи (оформлення кабінетів,
експертиза дидактичного матеріалу, затвердження текстів контрольних робіт),
тематику науково-практичних доповідей, відкритих уроків, позакласних занять,
форми і терміни контролю за якістю знань, умінь і навичок учнів.
Об'єднання бувають не тільки предметними
(цикловими), але й профільними, наприклад,
методичне об'єднання класних
керівників, вихователів груп подовженого дня, учителів початкових класів,
керівників гуртків за інтересами та ін.
З розвитком
шкіл нового типу (ліцеїв, гімназій, коледжів, альтернативних приватних
навчальних закладів), в яких, згідно зі Статутом, створюються факультети з
відповідними щодо профілю навчання кафедрами, відпала необхідність у предметних
(циклових) об'єднаннях, оскільки кафедри є своєрідними предметними (наприклад,
кафедра хімії) або цикловими (наприклад, кафедра природничих дисциплін)
об'єднаннями, вирішуючи методичні проблеми, беручи участь у колективних формах
методичної роботи.
Взаємовідвідування
уроків. Сприяє підвищенню майстерності
вчителя. Відвідування молодим вчителем уроків досвідченого колеги збагачує його
методичний досвід. Досвідчений педагог, відвідавши урок початківця, зможе
виявити сильні та слабкі місця в його манері ведення уроку, дати відповідні поради,
а інколи й запозичити у молодшого колеги корисне для себе.
Єдиний методичний день. Проводять
його один раз на чверть для всіх педагогів школи. Напередодні випускають
тематичний бюлетень, організовують виставку методичних розробок, творчих робіт
учителів і учнів школи, нової психолого-педагогічної літератури. У програмі
заходів такого дня — відкриті уроки і позакласні заняття, розгорнутий аналіз та
обговорення їх, огляд нової методичної літератури, підбиття підсумків
(засідання “круглого столу” або прес-конференція).
Методичні
семінари-практикуми. Орієнтовані вони на забезпечення єдності теоретичної та
практичної підготовки вчителя, стимулюють їх самоосвітню діяльність, інтеграцію
у сферу педагогічних інновацій. Спрямовані на вивчення сучасних педагогічних
теорій, аналіз власного досвіду. Опрацьовані матеріали оформляють у вигляді
доповідей, рефератів.
Школа передового
досвіду. Реалізує цілі й завдання
індивідуального та колективного наставництва. Основне її призначення полягає в
методичній допомозі досвідченого вчителя менш досвідченим колегам. Формується
вона на добровільних засадах. Цінність її роботи в двосторонній ефективності.
Керівник школи, відвідуючи уроки вчителів, консультуючи їх щодо планування,
методики й технології уроку, обговорюючи теоретичні проблеми освіти,
удосконалює й власну педагогічну майстерність, переконується в правильності
педагогічних позицій. А вчителі мають змогу безпосередньо вивчати творчу
лабораторію педагога-майстра.
Школа
молодого вчителя. Завдання
її полягає у сприянні професійному становленню учителів-початківців. Як
правило, їх роботою опікується досвідчений вчитель або керівник школи.
Здебільшого зосереджується на питаннях з техніки та методики проведення уроку,
позакласного заняття, планування роботи класного керівника, інших аспектах
психологічного та професійного самоутвердження молодого педагога.
Проблемні
(інноваційні) групи. Виникають за ініціативи
керівників школи, учених-педагогів, учителів. Спрямовують свої зусилля, на
вивчення, узагальнення й поширення передового досвіду як у своїй школі, так і
поза нею. Якщо проблемна група розробляє та впроваджує свої концепції або методичної
знахідки, то вона орієнтується на основні вимоги науково-дослідної роботи,
зосереджуючись на обґрунтуванні проблеми й теми дослідження, формулюванні
гіпотези, визначенні основних етапів дослідження та передбаченні проміжних
результатів. Важливим при цьому є вибір методів дослідження, визначення
контрольних та експериментальних класів. Здебільшого проблемні (інноваційні)
групи працюють під науковим керівництвом викладачів вищих навчальних закладів,
співробітників науково-дослідних інститутів.
Науково-педагогічна конференція. Організовують
її за підсумками роботи на певному проміжку часу або після завершення певного
етапу роботи. Автори повідомлень інформують колег про результати своїх пошуків.
Інші учасники мають можливість порівняти їх з результатами своєї роботи,
переконатися в ефективності запропонованих прийомів і методів. Конференція може
мати урочистий, святковий характер, із заохоченням учителів за результатами
дослідницької та методичної роботи, запрошенням педагогів з інших шкіл,
представників громадськості, науки.
Творчі
звіти вчителів. Проводять перед атестацією
педагогічних працівників. Учитель у звіті про свій методичний доробок знайомить
з власним досвідом.
Творчі
звіти, конференції, семінари проводять на базі кращих (опорних) шкіл району,
міста.
Опорні школи. Ними
є загальноосвітні школи, які беруть на себе роль методичних центрів кількох
найближчих шкіл. їх завданнями є використання, пропаганда і впровадження в
практику інших шкіл досягнень психолого-педагогічної науки, вивчення й
поширення досвіду кращих вчителів; допомога органам освіти в організації
методичної роботи, в підвищенні кваліфікації й педагогічної майстерності
вчителів тощо. Вищі педагогічні навчальні заклади, дослідницькі й
науково-методичні установи залучають опорні школи до проведення
експериментальної роботи. Відзначаються високою результативністю у навчанні та
вихованні учнів. їх визначають на підставі відповідних показників районні,
міські органи управління освітою і наукою. Як правило, вони мають високорозвинену
навчально-матеріальну базу, висококваліфікований колектив педагогів, високі
показники у навчально-виховному процесі, суттєві творчі методичні розробки
уроків (занять) та виховних заходів, які можуть бути запропоновані до
впровадження в навчально-виховну практику інших шкіл тощо.
Експериментальний
педагогічний майданчик. Це затверджений відповідним
органом державного управління освітою дошкільний, середній загальноосвітній,
професійний, позашкільний або інший заклад освіти, його підрозділ, на базі якого
відпрацьовуються нові соціально значущі педагогічні й наукові ідеї, технології
та визначається їхня ефективність. Статус експериментального майданчика
надається після проходження спеціальної експертизи — визначення відповідності
ініціативи меті розвитку освіти, забезпечення оптимальних умов для реалізації
ідей, що мають бути покладені в основу запропонованої ініціативи. Створюють для
апробації педагогічних інновацій, спрямованих на оновлення змісту навчання,
впровадження нових технологій у практику закладів освіти. Ініціатором створення
є вчитель, група вчителів або заклад освіти.
Нетрадиційні
форми методичної роботи.
До них належать:
педагогічні ігри (дидактичні,
виховні, ділові, рольові);
моделювання педагогічних
ситуацій;
олімпіади методичних
інноваційних розробок уроків, виховних заходів, методичні “мости”, літературні
ярмарки педагогічних підручників, методичних рекомендацій, аукціон методичних
розробок;
конкурсні виставки методичних
розробок (уроків, виховних заходів).
Вони сприяють залученню
педагогів до пошукової методичної роботи; розвитку уміння спілкуватися з
колегами, учнями, батьками сприяють попередженню конфліктів у педагогічних
колективах.
Підвищення
кваліфікації та атестація педагогічних працівників
Підвищення кваліфікації, методичної майстерності педагогів відбуваються завдяки
внутрішкільній системі методичної роботи та навчанню з відривом від основного
місця роботи.
Кожний педагог, незалежно від закладу, в якому працює, повинен
один раз на 4—5 років проходити підвищення кваліфікації в закладах
післядипломної освіти, на відповідних факультетах педагогічних інститутів,
курсах, на факультетах підвищення кваліфікації на базі педагогічних
університетів. Школи направляють педагогів відповідно до термінів
перепідготовки та офіційного набору певних груп за профілем перепідготовки.
Підвищення кваліфікації керівників шкіл здійснюється у спеціальних групах (на
факультетах, в інститутах), які зосереджують свою роботу на вивченні сучасної
теорії управління (менеджменту).
Внутрішкільну методичну роботу здійснюють певного дня тижня, у
найзручніший для всіх членів педагогічного колективу час.
Для
стимулювання діяльності вчителів щодо підвищення їх професійної кваліфікації,
методичної майстерності, спрямованості до якісних результатів у навчанні й
вихованні школярів, починаючи з 1972 p., запроваджено їх атестацію.
Атестація педагогів — комплексна
перевірка, що здійснюється спеціальною атестаційною комісією з метою визначення
рівня кваліфікації педагога, що дає їм змогу претендувати на присвоєння більш
високого кваліфікаційного рівня.
Передбачає визначення відповідності педагогічних працівників зайнятій посаді,
рівню кваліфікації, залежно від якого та стажу педагогічної роботи їм
встановлюють кваліфікаційну категорію, визначають тарифний розряд оплати праці,
присвоюють педагогічне звання.
Атестація проводиться відповідно до Закону України “Про освіту” з
метою стимулювання діяльності педагогічних працівників, щодо підвищення
кваліфікації, професіоналізму, розвитку творчої ініціативи. Вона є дієвим
стимулом підвищення педагогічної майстерності.
Традиційно проводили її один раз на 5 років. Основна частина
спеціалістів (учителі з вищою освітою) підтверджувала рівень своєї
кваліфікації, кращі з них здобували більш високу кваліфікаційну категорію,
окремих атестували як фахівців з низьким рівнем кваліфікації, чиї професійні
якості не відповідали вимогам працівників освіти. З демократизацією системи
освіти з'явилася можливість атестуватись педагогу за власним бажанням, який
вправі звернутися із заявою до атестаційної комісії з проханням атестувати його
на будь-яку категорію.
Система атестаційних комісій має таку ієрархічну структуру:
головна, створена органом управління освітою на рівні країни, краю, області,
автономії; районна (окружна, міська), яка створюється відповідним органом
управління освітою; атестаційна комісія освітнього закладу, яка створюється
педагогічною радою закладу. Кожна з комісій розглядає коло питань у межах своєї
компетенції, тобто присвоює відповідні кваліфікаційні категорії: вищу (головна
атестаційна комісія); першу (районна (окружна, міська) комісія); другу (атестаційна
комісія освітнього закладу).
Відповідно встановлено кваліфікаційні
категорії: спеціаліст, спеціаліст другої категорії, спеціаліст першої
категорії, спеціаліст вищої категорії, а також педагогічні звання: старший
учитель, старший викладач, учитель (вихователь)-методист,
педагог-організатор-методист, майстер виробничого навчання першої (другої
категорії) та інші.
З розвитком ринку праці
помітилася реальна диференціація в оплаті праці вчителів різних кваліфікаційних
категорій, конкуренція при працевлаштуванні у школи нового типу.
Атестація педагогічних працівників на сучасному етапі передбачає
системність і цілісність експертних оцінок, відкритість, колегіальність,
єдність вимог. Суть їх сформульовано в кваліфікаційних характеристиках,
затверджених Міністерством освіти і науки, регіональними органами управління
освітою.
Атестацію проводять
одноетапно (з теоретичних і практичних питань одночасно) або в два етапи. На
першому організовують теоретичні кваліфікаційні випробування (іспити, співбесіди,
захист власного творчого звіту) або дослідні (експериментальні розробки).
Мета їх — з'ясувати
рівень теоретичної підготовки педагога (спеціальних знань, методики викладання
предмета, психолого-педагогічних знань, володіння новими педагогічними технологіями,
уміння використовувати знання у власній діяльності).
Другий етап передбачає
перевірку та оцінювання практичних професійних умінь педагога (результативність
праці в навчально-виховному процесі). З цією метою члени комісії відвідують
заняття, проводять анкетування учнів, батьків, колег атестуючого, адміністрації
школи. Використання психолого-педагогічних методик дає змогу об'єктивно
визначити реальний кваліфікаційний рівень педагога, його творчий потенціал.
Атестація робочого місця є одним із елементів атестації педагогічного
працівника.
