Львів завжди мене вражав і вражає . Його архітектура , його велич, його історія. Вирвавшись з обіймів буденщини цього разу я разом з племінницею, істориком за фахом Галабут О.Ю, відвідала музей – тюрму на Лонцького. Запитаєте чому саме туди занесло вітром чарівних жінок ? Вочевидь є місця статусу святинь, повз які не можна пройти без молитви, без болючого спогаду про сотні невинно убієнних людей , котрі хотіли лише одного – жити у своїй країні. Тюрма на Лонцького була найжорстокішою. Тут нормальну людину вражає все, а нас найбільше вразили вишиванки,котрі ув” яз нені жінки вишивали , очікуючи вироку. Боже, які ж були сильні вони духом. Наприкінці весни 1943 року у цій в “язниці розстріляли мого односельчанина Андрія Антонишина, члена ОУН. Цитую спогади Анни Карванської – Байляк, авторки книги « Во ім ”я твоє»

… Йому йшов 21 рік. Приваблював вродою: високий , стрункий, з гарним чорним густим волоссям. Дуже пристойний. Закінчив гімназію . Жив на окраїнах Чернева. Належав до ОУН. Віднині , Анно, пам “ ятайте, нас обов’язує повна конспірація . По – організаційному я для вас « Юнак» , а ви для мене « Лісова». Було літо 1942 року в Черневій….»

Знай історію свого села , люби Україну.

Надія Федевич